Vova_GT

Fajne misto TERNOPIL')))

Розвиток міста наприкінці ХІХ століття

У другій половині ХІХ ст. до Тернополя прокладено шість шосейних шляхів. 1870 р. збудовано залізницю Львів - Тернопіль. У місті почали працювати 2 банки, 5 приватних млинів і 3 крупорушки, розширилися шевські, кравцеві, ковальські, столярські, різницькі та інші цехи. Це вплинуло на приріст населення. Якщо у 1808 р. в Тернополі мешкало 7093 чоловіки, то наприкінці століття було понад 30 тисяч.

Розвиток національної ідеї в Тернополі

Під впливом революційних подій 1848 р. iнтелігенція Тернополя розпочала боротьбу за духовне і національне самовизначення. Заходом учителя гімназії, відомого громадсько-політичного діяча Олександра Барвінського в 1876 р. відкрито філію "Просвіти" у Тернополі, яка видавала книжки з історії України, мала бібліотеку і книгарню для українського населення, організовувала концерти та етнографічні вистави. Зусиллями просвіти у 1898 р. було відкрито українську гімназію, вчителями і вихованцями якої стали митрополит Йосип Сліпий, вчені Степан Белей, Роман Смакула, режисер Лесь Курбас, композитор Василь Барвінський, письменник Володимир Гжинський, Петро Карманський та багато інших.
На світанку ХХ століття Тернополя почали об'єднуватися у культурно-просвітницькі і спортивні товариства "Січ", "Пласт", "Сокіл", вихованці яких першу світову війну вчилися у ряди Українських Січових Стрільців і після розпаду Австро-Угорщини 1918 року стали на захист молодої Західно-Української Народної Республіки.
Тернопіль - столиця Західноукраїнської Народної Республіки
Тернопіль був столицею цієї держави. У будинку, де нині середня школа 4, працював її уряд Державний Секретаріат, котрий звідти перебрався до Станіславова (Івано-Франківськ). Невдовзі Тернопіль захопили поляки, яких на деякий час витіснили із міста більшовицькі війська.
Тернопіль у складі Польщі.
У 1922 р. Тернопіль став центром новоствореного воєводства, що охоплювало 17 повітів. Польська влада проводила жорстоку колоніальну політику в усіх сферах суспільного життя краю, насамперед у національному питанні. Українців обмежували в правах, суворо переслідували за найменші прояви національної гідності. Та міщани Тернополя почали відновлювати роботу товариств "Луг", "Сокіл", "Просвіта", "Рідна школа", "Пласт", спортивного клубу "Поділля" і відстоювати своїм соціальні і національні права. Пожвавила діяльність й організація Українських Націоналістів (ОУН). Особливо активно діяв молодіжний націоналістичний осередок у Тернопільській українській гімназії, які очолювали Роман Паладійчук та майбутній лідер ОУН Ярослав Стецько.

Протидіючи польському засиллю, міщани об'єднувалися в українські кооперативи. У місті, зокрема, діяли "Подільський Союз кооператив", "Килина", "Українбанк", "Пасічника спілка", "Маслосоюз", "Сільський господар", багато приватних підприємств, продукція яких визначалася доброю якістю і йшла на світовий експорт, та магазинів, котрі, з приходом радянської влади у вересні 1939 р. були ліквідовані.

Тернопіль у Радянський період
Під час Другої Світової війни Тернопільський став був повністю знищений. А в 50-их роках минулого століття відбувається масштабна відбудова Тернополя. Водну перлину міста стали відновлювати у 1956 році, коли було прийнято рішення про підпорядкування всіх водних ресурсів місцевій владі. Тоді збудували нову дамбу, а рівень води став вищим, ніж було раніше. Нове водосховище зайняло значно більшу площу – понад 300 гектарів, і назвали його Комсомольським озером.

У той же час проходять так звані суботники з благоустрою територій довкола озера. Між водоймою та центром міста заклали парк імені Шевченка, який протягнувся вздовж східного берега водойми. Відреставрували і Старий Замок, у якому згодом розмістився Палац спорту. Впритул до нього прибудували красивий будиночок, в якому розмістили ресторан „Хвиля”. Над рестораном була тераса, з якої відкривалась чудова панорама озера (на жаль, її вже не існує, оскільки цій будівлі надбудували другий поверх). На південно-східному березі був створений міський пляж. Потрапити до нього з міста можна було спустившись із широких сходів, що ліворуч Старого Замку, чи з вузьких, що біля альтанки праворуч нього. Уся набережна вздовж парку була оформлена в неокласичному стилі, який у ті часи був досить поширеним. Були споруджені альтанка та інші декоративні об’єкти. В цей же період був споруджений славнозвісний острів Кохання. Щоправда, це тепер його так називають. Тоді він був названий на честь тодішнього міського голови Сидоренка. Подейкують, що тоді за спорудження острівця міське керівництво отримало сувору догану. Однак зодчі у його проектуванні не вигадували чогось незвичайного. Просто під час планового поглиблення Комсомольського озера бульдозерами нагребли мул з дна водойми. Потім тут посадили дерева та збудували дерев’яну альтанку, що стоїть і досі.
У 60-их роках пляж біля Старого замку ліквідували. Натомість створили стоянку для катерів, яхт і моторних човнів. Біля Старого замку збудували і центральну пристань. Широкі сходи, що ведуть до неї, розділив каскад штучних водоспадів, який назвали „Сльози Гронського”. Пан Гронський у той час був головним архітектором міста, але через якийсь прокол його посадили у в’язницю. Поруч, на частині території колишнього Підзамче за типовим проектом збудували готель „Тернопіль”. Однак у той час він значно прикрасив місто, а з боку набережної створили мальовничі схили. На протилежній стороні, на схилах Кутковецької гори, заклали лісопарк „Лісопарк”. На березі новоствореної зеленої зони збудували ресторан „Поплавок”, з тераси якого відкривався чудовий краєвид на центральну частину міста. Біля ресторану створили новий пляж. Згодом його назвали Ближнім, оскільки неподалік села Пронятин створили ще один пляж, який став Дальнім. У сімдесятих роках двадцятого століття стоянку човнів перенесли на протилежний берег міста. Там же був створений Морський клуб.

4 грудня 1939 року Тернопіль став центром області.
Один з найзатишніших обласних центрів України не може похвалитися великою кількістю архітектурних пам'яток. Він бере іншим - безліччю квітів, чистими вулицями, плесом ставка, в якому віддзеркалюються старі храм та замок.

Непогане місто. Резюме :)



Вперше Тернопіль згадується під 1540 р., коли Сигізмунд І видав краківському каштеляну, великому коронному гетьману Яну Тарновському грамоту на володіння територією сучасного обласного центру і його околиць з умовою спорудження замку в урочищі Сопільче (чи Топільче). Замок мав охороняти південно-східні кордони королівства від набігів татар.
Однак люди селились тут значно раніше. Їх приваблювали родючі землі на лівому березі Серету, дрімучі ліси, в яких можна було сховатись від нападників. В Тернополі та околицях виявлено сліди стоянок первісних людей, тому припускають, що територія міста була заселена вже в Х тис. до н.е. Давньоруське укріплення Сопільче було зруйноване під час зимового 1240-1241 рр. походу Батия до Карпат. За деякий час воно відродилось, з 1349 р. перейшло, як і вся Західна Україна, під владу Польщі та Литви.

У XVI столітті Тернопіль займав невелику територію. Місто охороняли Шевська, Кушнірська вежі та Кам‘янецька брама. Разом із замком, синагогою, церквою Різдва та Воздвиженським храмом вони входили у фортифікаційну систему давнього Тернополя.


Місто з трьох боків оточувало озеро та болота, а зі сходу воно було укріплене широким сухим ровом з валами, частоколом і двома вежами в кутках. Поза центральною частиною простяглися передмістя: Заруддя - на півночі, Збаразьке - на північному сході, Смиковецьке - на сході та Микулинецьке - на півдні.


У 1548 р., через 8 років після закладення замку, Тернопіль отримав Магдебурзьке право, згідно з яким місту надавалися деякі привілеї. Його жителі на 15 років звільнялися від податків, на 20- від сплати мита. Дозволялися три ярмарки на рік і щотижневі торги.


Ян Тарновський жив у Кракові й Сандомирі, до Тернополя навідувався вряди-годи, хоча отримував з нього значні прибутки. Мешканців заохочували до зведення власних садиб. Розмір будинків не повинен був перевищувати 10,5 на 23,5 м. До кожної будівлі прилягав більший або менший земельний наділ. Будинок і город складали неподільну власність і не могли бути проданими окремо. Згодом поселенці виплачували за садиби по 18 грошів і 2 пів мірки вівса. Крім оплати, городяни відробляли на панському полі 2 дні щотиждня, складали данину медом і свининою. За користування правом ловити рибу в ставу треба було брати участь в ремонті греблі та лісопилок. Згодом, з 1559 р., повинність була замінена грошовою оплатою.


Центр міста.

Центр міста.

У 1550 р. Тернополю було надано привілей, за яким купці, що їхали з Галича, Коломиї і Коропця до Кремінця та інших волинських міст, повинні були проїжджати через Тернопіль і платити мито на його розвиток, передовсім зміцнення обороноздатності. З 1566 р. дозволено створювати в місті власні склади для зберігання товарів і прикарпатської солі. Тернопіль став значним торговим центром.


Але мирне життя було майже неможливим в ті часи. В 1544 р. тернополяни стали на захист ще недобудованого замку. Навальний штурм татарам не вдався, і вони обложили поселення. Жителі ж стояли на смерть і утримали замок до приходу із Сандомира королівського війська. Багато людей було забрано в татарську неволю під час нападу 1575 р. Орда стояла табором під Тернополем в 1589 р. Найбільше ж постраждало місто після навали 1618 р., коли пожежа знищила всі дерев‘яні будинки.


Під час Визвольної війни, у 1653 р., Богдан Хмельницький, вирушивши назустріч війську Яна ІІ Казимира, став табором поблизу Тернополя, де тоді перебувало султанське посольство
В 1672р., коли на Поділля вдерлася могутня армія Оттоманської імперії, війська Шишмана-паші спустошили місто. Якщо перед набігом в Тернополі було 420 будинків, то, за описом 1690 р., їх залишилось тільки 40.
Е-е-е, не чекайте від тернопольського замку романтичних башточок в дусі Нойшванштайну чи героїчних розвалин! Це не зовсім те, що ви очікували.

У 1540 р. почалось спорудження замку, яке тривало близько 8 років. Від міста він був відділений глибоким сухим ровом і обнесений земляним валом з дерев‘яним частоколом. По краях височіли муровані вежі з бійницями. Потрапити до замку можна було через підйомний міст і кам‘яну браму. Фортеця була потрібна Тарновським та їх наступникам - Острозьким, Замойським, Конецпольським, королеві Марїї-Казимірі, Собєським, королевичу Якубу-Костянтину, нарешті, Потоцьким для захисту володінь від турків і татар.
Після турецького нашестя 1672 р. замок лежав в руїнах: житлові приміщення спалені, склепіння залів обвалилось, обидві вежі підірвані, підйомний міст без ланцюгів, брама без даху, вали пошкоджені. Лише на початку ХІХ ст. граф Ф. Коритовський переробив замок під палац, для чого були знесені укріплення, вежі і брами, а будівля оточена звичайним муром. Поряд спорудили т.зв. Новий Замок з сірого пісковику (не зберігся). На місці давніх воріт поставлено два кам‘яних пілони в єгипетському стилі, які були оздоблені левиними масками і завершувалися кулями (не збереглися). У 1843 р. останній власник Тернополя Є.-М. Туркул передав замок місту, і його використовували під казарми. Спалений 1917 р. під час І Світової, замок довго лежав в руїнах. 1951 р. його було відреставровано.
Замок міститься в західній частині міста, над озером. Центральний триповерховий об'єм з'єднує два бокових крила, нижчих на поверх. Східний фасад, повернутий до міста, також на поверх нижчий від західного, що над озером. Фортеця споруджена з великих блоків тесаного черепашнику. Товщина стін біля цоколя від 2 до 4,5 м.
Чи не головна архітектурна домінанта всього обласного центру. Це колись храм належав ценцям-домініканцям, зараз в ньому моляться тернопільські греко-католики.

Не знаю, як кому, а мене інтер'єри костелу трохи розчарували. Але це вже справа на власний смак кожного.



У 1749-1779 рр. за проектом архітектора Яна де Вітте, ім‘я котрого тісно пов‘язане з фортецею в Кам‘янці-Подільському, було збудовано Домініканський костел. (За іншими даними, архітектором споруди був Авґуст Мошиньский). Це велична будівля в стилі пізнього бароко, вона виділяється чіткістю композиції об‘ємів, гармонійними пропорціями. Головний фасад прикрашено двома квадратними в плані, триступінчастими вежами з видовженими завершеннями. Пілястри іонічного ордера оживляють пластику стін, поділених карнизом на два яруси. Масивний овальний купол з люкарнами, який завершується ліхтарем, підсилює враження монументальності всієї споруди.
Склепіння центрального нефа розписав в 1777 р. відомий польський живописець-монументаліст Станіслав Строїнський. Фрески бічних нефів належали його учневі Юзефу Хойницькому. В 1908-1910 рр. було реставровано купол і відновлено живопис інтер‘єрів. Розписи до наших часів не збереглися. До костелу примикають монастирські приміщення, які утворюють єдиний архітектурний комплекс. Невеликий вхід збоку до костелу цікавий динамічною барочною пластикою. Фасади храму колись прикрашали скульптури.

Тепер - про храм, який стоїть над великим тернопільським озером. Давній. Старий.



На поч.атку XVI століття (за іншими даними, навіть раніше, у XV сторіччі) на підвалинах ще більш древнього храму, історія якого сягає часів Данила Галицького, зведена Воздвиженська церква, або “церква чесного хреста”.

1987 р. неподалік від неї виявлено поховання людини, яке мало риси давньоруського поховального обряду.


Споруда складається власне з церкви і масивної дзвіниці, прибудованої з заходу 1627 р. ЇЇ стіни складені з природного каменю-пісковику. Церква, яку ще називають “церква над ставом”, мала оборонне значення. 1831 р. під час великої пожежі згоріла покрівля церкви. Пізніше були добудовані службові приміщення з цегли, а в ХІХ столітті - окрема кам‘яна дзвіниця. Ці споруди не збереглися., як і розпис стін. Частина ікон з іконостасу зберігається в місцевому краєзнавчому музеї. Над входом до церкви на кам‘яній плиті слов‘янською в‘яззю висічено напис, що підтверджує дату закінчення будівництва дзвіниці - 28 липня 1627 р.


Під час обох воєн церква була пошкоджена. Реставрована в 1959 р.


www.castles.com.ua/tern.html
www.times.te.ua/pages/_foto.html
www.railway.te.ua/index.htm?lan=ua
Украина: Тернополь   
  • 673
  • 2
  • 1
В избранное ответить

Обсуждение последний ответ 12 января 2009

linl
Как жалко, что ничего непонятно, что написано( А что это за равалины каких-то замков на фотографиях?
Victori
Прочитала тут заметочку на укр. мове про Тернополь. Читатели жалуются, что им непонятно, что там написано. Чем могу - помогу, перевела с Божьей помощью эту заметку и выкладываю ее тут, дабы не только свидомые украинцы, но и братья по СНГ, где языком межнационального общения все еще остается русский, могли побольше узнать об этом чудесном городе.
Тернополь .Экскурс в историю
Впервые Тернополь упоминается около 1540 г., когда Сигизмунд І выдал краковскому каштеляну, большому коронному гетману Яну Тарновскому грамоту на владение территорией современного областного центра и его окраин с условием сооружения замка в урочище Сопильче (или Топильче). Замок должен был предохранять юго-восточные границы королевства от набегов татар.
Однако люди селились тут значительно раньше. Их привлекали плодородные земли на левом берегу Серета, дремучие леса, в которых можно было спрятаться от захватчиков. В Тернополе и на его окраинах обнаружены следы стоянок первобытных людей, поэтому допускают, что территория города была заселена уже в Х тыс. до н.э. Древнерусское укрепление Сопильче было разрушено во время зимнего 1240-1241 гг. похода Батыя к Карпатам. Спустя некоторое время оно возродилось, с 1349 г. перешло, как и вся Западная Украина, во владение Польши и Литвы.

В XVІ столетии Тернополь занимал небольшую территорию. Город защищали Сапожная, Скорняжная башни и Каменецкие врата. Вместе с замком, синагогой, церковью Рождества и Воздвиженским храмом они составляли фортификационную систему древнего Тернополя.
Город с трех сторон окружало озеро и болота, а с востока он был укреплен широким сухим рвом с валами, частоколом и двумя башнями по углам. Вне центральной части простирались предместья: Зарудье - на севере, Збаражское - на северо-востоке , Смыковецкое - на востоке и Микулинецкое - на юге.

В 1540 г. началось строительство замка, которое продолжалось около 8 лет. От города он был отделен глубоким сухим рвом и обнесен земляным валом с деревянным частоколом. По краям возвышались крепостные башни с бойницами. Попасть в замок можно было через подъемный мост и каменные ворота. Крепость была нужна Тарновским и их преемникам - Острожским, Замойским, Конецпольським, королеве Марии-Казимире, Собесским, королевичу Якубу-Константину, наконец, Потоцким для защиты владений от турок и татар.

В 1548 г., через 8 лет после закладки замка, Тернополь получил Магдебургское право, согласно которго городу предоставлялись некоторые привилегии. Его жители на 15 лет освобождались от налогов, на 20 –от уплаты пошлины. Разрешались три ярмарки в год и еженедельные торги.
Ян Тарновский жил в Кракове и Сандомире, в Тернополь наведывался изредка, хотя получал от него значительные прибыли. Жителей поощряли к возведению собственных усадеб. Размер домов недолжен был превышать 10,5 на 23,5 м. К каждому зданию прилегал больший или меньший земельный надел. Дом и огород составляли неделимую собственность и не могли быть проданными отдельно. Со временем поселенцы выплачивали за усадьбы по 18 грошей и 2 полумеры овса. Кроме оплаты, горожане отрабатывали на господском поле 2 дня в неделю, поставляли дань медом и свининой. За пользование правом ловить рыбу в пруду надо было принимать участие в ремонте плотины и лесопилок. Со временем, с 1559 г., повинность была замененная денежной оплатой.
В 1550 г. Тернополю была предоставлена привилегия, по которой купцы, которые ехали из Галича, Коломыи и Коропца в Кременц и другие волынские города, должны были проезжать через Тернополь и платить пошлину на его развитие, прежде всего – на укрепление обороноспособности. С 1566 г. разрешено создавать в городе собственные склады для хранения товаров и прикарпатской соли. Тернополь стал значительным торговым центром.

Но мирная жизнь в те времена была почти невозможна. В 1544 г. тернополяне встали на защиту еще недостроенного замка. Захватить город штурмом татарам не удалось, и они осадили селение. Жители же стояли насмерть и удержали замок до прихода из Сандомира королевского войска. Много жители были уведены в татарский плен во время нашествия 1575 г. Орда стояла лагерем под Тернополем в 1589 г. Больше всего же пострадал город после нашествия 1618 г., когда пожар уничтожил все деревянные дома.

Если перед набегом в Тернополе было 420 домов, то, по описи 1690 г., их осталось только 40.

Во время Освободительной войны, в 1653 г., Богдан Хмельницкий, отправившись навстречу войскам Яна II Казимира, стал лагерем близ Тернополя, где тогда находилось султанская посольство. В 1672 г., когда на Подолье ворвалась мощная армия Оттоманской империи, войска Шишман-паши опустошили город.
Э-э-э, не ждите от тернопольського замка романтических башенок в духе Нойшванштайна или героических развалин! Это не совсем то, что вы ожидали.
После турецкого нашествия 1672 г. замок лежал в руинах: жилые помещения сожжены, своды залов обвалилось, обе башни подорваны, подъемный мост без цепей, ворота без крыши, валы повреждены. Лишь в начале XIX в. граф Ф. Корытовский переделал замок под дворец, для чего были снесены укрепления, башни и ворота, а здание окружено обычной стеной. Рядом построили т.н. Новый замок из серого песчаника (не сохранился).
На месте древних ворот поставили два каменных пилона в египетском стиле, украшенных львиными масками, завершались пилоны шарами (не сохранились).
В 1843 г. последний владелец Тернополя Э.-М. Туркул передал замок городу, и его использовали под казармы. Сожжен в 1917 г. во время І-й мировой, замок долго лежал в развалинах. В 1951 г. он был отреставрирован. Замок находится в западной части города, над озером. Центральный трехэтажный объем соединяет два боковых крыла, двухэтажных. Восточный фасад, обращен к городу, также на этаж ниже западного, того, что над озером. Крепость сооружена из крупных блоков тесаного ракушечника. Толщина стен возле цоколя от 2 до 4,5 м. Едва ли не главная архитектурная доминанта всего областного центра. Это когда–то храм принадлежал монахам-доминиканцам, сейчас в нем молятся тернопольские греко-католики.
Не знаю, как кого, а меня интерьеры костела немного разочаровали. Но это уже дело вкуса.
В 1749-1779 гг по проекту архитектора Яна де Витте, имя которого тесно связано с крепостью в Каменце-Подольском, был построен Доминиканский костел. (По другим данным, архитектором здания был Август Мошиньский). Это величественное здание в стиле позднего барокко, выделяется четкостью композиции объемов, гармоничными пропорциями.

Главный фасад украшен двумя квадратными в плане, трехступенчатыми башнями с удлиненными навершиями. Пилястры ионического ордера оживляют пластику стен, разделенных карнизами на два яруса. Массивный овальный купол с люкарнами, увенчан фонарем, усиливает впечатление монументальности всего сооружения.
Своды центрального нефа расписал в 1777 г. известный польский живописец-монументалист Станислав Строинский. Фрески боковых нефов принадлежали его ученику Юзеф Хойницкому. В 1908-1910 гг. был отреставрирован купол и восстановлена живопись интерьеров. Росписи до наших времен не сохранились. К костелу примыкают монастырские помещения, которые образуют единый архитектурный комплекс. Небольшой вход со стороны костела интересен динамической барочной пластикой. Фасады храма некогда украшали скульптуры.

Теперь - о храме, который стоит над большим Тернопольским озером. Древний. Старый.
В начале XVI века (по другим данным, даже раньше, в XV веке) на фундаменте еще более древнего храма, история которого берет начало во временах Даниила Галицкого, была возведена Воздвиженская церковь, или церковь Честного креста. В 1987 г. неподалеку от нее обнаружено захоронение человека, носящее черты древнерусского похоронного обряда.
Сооружение состоит собственно из церкви и массивной колокольни, пристроенных к западу 1627 г. Ее стены сложены из природного камня-песчаников. Церковь, которую еще называют "церковь над прудом", имела оборонное значение. 1831 г. во время большого пожара сгорела кровля церкви.
Позже были достроены служебные помещения из кирпича, а в ХIХ веке - отдельная каменная колокольня. Эти здания не сохранились, как и роспись стен. Часть икон из иконостаса хранится в местном краеведческом музее. Над входом в церковь на каменной плите славянской вязью высечена надпись, подтверждающая дату окончания строительства колокольни - 28 июля 1627 г.
Во время обеих войн церковь была повреждена. Реставрирована в 1959 г.

Развитие города в конце ХІХ столетия

Во второй половине ХІХ ст. к Тернополю проложено шесть шоссейных путей. В 1870 г. построена железная дорога Львов - Тернополь. В городе начали работать 2 банка, 5 частных мельниц и 3 крупрушки, расширились сапожные, портняжные, кузнечные, столярные, резницкие и другие цеха. Это повлияло на прирост населения. Если в 1808 г. в Тернополе проживало 7093 человека, то в конце столетие было свыше 30 тысяч.
Под влиянием революционных событий 1848 г. интеллигенция Тернополя начала борьбу за духовное и национальное самоопределения. Стараниями учителя гимназии, известного общественно-политического деятеля Александра Барвинского в 1876 г. был открыт филиал "Просвіти" в Тернополе, которая издавала книжки по истории Украины, имела библиотеку и книжный магазин для украинского населения, организовывала концерты и этнографические спектакли. Усилиями Просвіти в 1898 г. была открыта украинская гимназия, учителями и воспитанниками которой стали митрополит Иосиф Слепой, ученые Степан Белей, Роман Смакула, режиссер Лесь Курбас, композитор Василий Барвинский, писатель Владимир Гжинский, Петр Карманский и многие другие.
В начале ХХ столетия жители Тернополе начали объединяться в культурно-просветительские и спортивные общества "Січь", "Пласт", "Сокол", воспитанники которых в первую мировую войну влились в ряды Украинских Сечевых Стрельцов и после распада Австро-Венгрии в 1918 году стали на защиту молодой Западно-Украинской Народной Республики.

Тернополь - столица Западноукраинской Народной Республики.

Тернополь был столицей этого государства. В доме, где ныне средняя школа № 4, работало ее правительство - Государственный Секретариат, который оттуда перебрался в Станислав (Ивано-Франковск). Вскоре Тернополь захватили поляки, которых на некоторое время вытеснили из города большевистские войска.

Тернополь в составе Польши.

В 1922 г. Тернополь стал центром новообразованного воеводства, которое охватывало 17 уездов. Польские власти проводили жестокую колониальную политику во всех сферах общественной жизни края, прежде всего в национальном вопросе. Украинцев ограничивали в правах, сурово преследовали за наименьшие проявления национального достоинства. Но граждане Тернополя начали восстанавливать роботу обществ "Луг", "Сокол", "Просвіта", "Родная школа", "Пласт", спортивного клуба "Подолье" и отстаивать свои социальные и национальные права. Оживила деятельность и организация Украинских Националистов (ОУН). Особенно активно действовала молодежная националистическая ячейка в Тернопольской украинской гимназии, которую возглавляли Роман Паладийчук и будущий лидер ОУН Ярослав Стецько.

Противодействуя польскому засилию, горожане объединялись в украинские кооперативы. В городе, в частности, действовали "Подольский Союз кооператив", "Килина", "Українбанк", " Союз Пасечника", "Маслосоюз", "Сельский хозяин", много частных предприятий, продукция которых отличалась хорошим качеством и шла на мировой экспорт, и магазинов, которые, с приходом советской власти в сентябре 1939 г. были ликвидированны.
4 декабря 1939 года Тернополь стал областным центром.
Тернополь в советский период
Во время Второй Мировой войны Тернопольское озеро было полностью уничтоженно. А в 50- х годах прошлого столетия происходит масштабное восстановление Тернополя. Водную жемчужину города стали восстанавливать в 1956 году, когда были приняты решения о подчинении всех водных ресурсов местной власти. Тогда выстроили новую дамбу, а уровень воды стал выше, чем раньше. Новое водохранилище заняло значительную площадь - свыше 300 гектаров, и назвали его Комсомольским озером.
В то же время проходят так называемые субботники по благоустройству территории вокруг озера. Между водоемом и центром города заложили парк имени Шевченко, который протянулся вдоль восточного берега водоема. Отреставрировали и Старый Замок, в котором со временем разместился Дворец спорта.
Вплотную к нему пристроили красивый домик, в котором разместили ресторан "Волна". Над рестораном была терраса, с которой приоткрывалась замечательная панорама озера (к сожалению, ее уже не существует, поскольку над этим зданием надстроили второй этаж). На юго-восточном берегу был обустроен городской пляж. Попасть к нему из города можно было спустившись из широких ступенек, которые по левую сторону Старого Замка, или с узких, что возле беседки по правую сторону его. Вся набережная вдоль парка была оформлена в неоклассическом стиле, который в те времена был довольно распространенным. Были сооружены беседка и другие декоративные объекты. В этот же период был сооружен знаменитейший остров Любви. Правда, это теперь его так называют. Тогда он был названий в честь тогдашнего городского главы Сидоренко. Поговаривают, что тогда за сооружение островка городское руководство получило строгий выговор. Однако зодчие в его проектировании не выдумывали ничего необыкновенного. Просто во время планового углубления Комсомольского озера бульдозерами нагребли ил со дна водоема. Потом тут посадили деревья и выстроили деревянную беседку, которая стоит и до сих пор.
В 60- х годах пляж возле Старого замка ликвидировали. Одновременно создали стоянку для катеров, яхт и моторных лодок. Возле Старого замка выстроили и центральную пристань. Широкие ступени, ведущие к ней, разделил каскад искусственных водопадов, который назвали "слезами Гронского". Господин Гронский в то время был главным архитектором города, но из-за какого-то прокола его посадили в тюрьму. Рядом, на территории бывшего Подзамче за типовым проектом выстроили отель "Тернополь". В то время он весьма украсил город. Со стороны набережной создали живописные склоны. На противоположной стороне, на склонах Кутковецкой горы, заложили парк "Лесопарк". На берегу новообразованной зеленой зоны выстроили ресторан "Поплавок", с террасы которого открывался замечательный вид на центральную часть города. Возле ресторана создали новый пляж. Со временем его назвали Ближним, поскольку неподалеку села Пронятин создали еще один пляж, который стал Дальним. В семидесятых годах двадцатого столетия стоянку лодок перенесли на противоположный берег города. Там же был создан Морской клуб.

Один из самых уютных областных центров Украины не может похвалиться большим количеством архитектурных памятников. Он берет другим – множеством цветов, чистыми улицами, плесом озера, в котором отражаются старые храм и замок.

Резюме :) Неплохой город.
Задайте вопрос про город местным жителям и путешественникам,
уже побывавшим в нем
задать вопрос