Vova_GT

Заметка о Вене))2

ЖИТТЯ В РИТМІ КАВ’ЯРНІ

Трохи очманілі ще й від довгої прогулянки палацовим парком із рідкісними породами дерев і кущів, фонтанами, обелісками, ми після Шенбруна рвонули по кав’ярнях. «Сидимо тут цілими днями, – розповідають Марко та Олесь, – візьмемо по філіжанці кави, й «провалюємося» у свої ноутбуки. Геть як місцеві».

А от нам здалося, що якраз австрійці нікуди й не «провалюються». В «Шперль» вони запивають кавою більярд, а в «Прюскель» поринають у бриджеву пристрасть. «Бройнергоф» і «Централь» пропонують відвідувачам долучитися під каву до фортепіанної музики, а «Доммауер» почастує сучасною поезією в авторському виконанні. Додайте до цього бездоганні смокінги, білі сорочки й метелики офіціантів, їхню щиру гостинність і свіжі газети й журнали, що приносять вам разом із кавою, – йти звідси справді не хочеться.

Але увага! Якщо ви попросите принести філіжанку кави, вас не зрозуміють. Лікнеп для нас люб’язно провів Курт Майцель, кругленький, із пишними вусами, трохи схожий на кота офіціант артистичної кав’ярні «Ландтман», куди любив заходити Зігмунд Фройд. «Ми пропонуємо більше 50-ти різновидів кави», – гордовито пояснив він і допоміг визначитися з найпопулярнішими |див. Енциклопедію кави|. Пан Майцель урятував нас і в моріокеані солодощів, коли ми почали вибирати смачні сувеніри друзям в Україну. Різноманітні тістечка, пудинги, марципани, кекси й незліченні торти на чолі з найзнаменитішим шоколадним «Захерторте». Саме його, зважаючи на наше загалом колосальне замовлення, пан Майцель приніс на прощання як бонус від закладу.
ХТО ПРАВИТЬ БАЛ

Невелике місто Відень буквально нашпиговане подіями й особистостями. Тут загинув римський імператор-філософ Марк Аврелій і народилася Віденська класична музична школа. Тут на іспиті в Академію мистецтв у 1907 році ганебно провалився («незнайдено обдарування») Адольф Гітлер. Тутешні мури штурмував Сулейман Пишний, чоловік нашої Роксолани. Його облога Відня стала початком ісламського наступу на Західну Європу, а через півтора сторіччя об’єднані християнські сили (за участю кількох тисяч козаків) розгромили турків під мурами міста, остаточно зупинивши східну експансію. Шароварний пам’ятник дядькові з вусами, оселедцем, люлькою, шаблею, конем і бандурою стоїть посеред Тюркеншанцпарку. Втілена в монументі і легенда про українця Юрія-Франца Кульчицького, який за звитягу під час турецької облоги отримав 300 мішків трофейної кави й відкрив першу у Відні кав’ярню, – на розі Фаворітен і Кольчіцки наш Юрій тримає в руках тацю з кавником.

Цими вулицями ходили Річард Вагнер, Леся Українка, Густав Малер, Іван Франко, Бруно Шульц, Арнольд Шонберг, депутат австрійського парламенту Андрей Шептицький (він же – греко-католицький митрополит)...

Тут щорічно відбувається славетний Віденський бал, який уже кілька років поспіль намагаються прищепити й нам, та щось не виходить, мабуть, десь загубилася наша бальна традиція. А от у Відні бал – це спосіб життя. Власні бали влаштовують мисливці, пенсіонери, студенти, сліпі, одинаки й одиначки, вчені, ресторатори, біженці й навіть африканська діаспора, яка заманює гостей запальною музикою, «дикими» танцями й екзотичними стравами. А є ще так звані брутальні бали, найпопулярніший із них – у трансвеститів.

Ми теж потрапили на бал. Може, й не з найкращих, але справжній. Виявилося, що наші нові друзі Марко й Олесь підробляють у невеличкій муніципальній залі. Тричі на тиждень прибирають приміщення, розставляють столи й стільці, миють посуд. По €250 на місяць – гроші для Австрії невеликі, та все ж підмога студентському гаманцеві. Й от у «їхній» залі відзначали річницю чогось альпійські єгері. Огрядні тітоньки в декольтованих сукнях, приземкуваті дядьки у фраках і смокінгах – одяг явно взятий напрокат, – духовий оркестр, що завзято награє вальси, польки та кадрилі... Танцюють усі! На столах – смажені курчата й море пива. Дивакувате, навіть кумедне дійство своєю дитячою наївністю нагадувало вечірку в клубі якогось рідного райцентру. Та нашого снобізму вистачило хвилин на 20 – любов до танців перемогла. На згадку ж про цей вечір лишився маленький срібний єгерський значок, який я чесно виборола в номінації «вальс-бостон».
ЛЮДЯНА СТОЛИЦЯ

Життя в місті-музеї не зробило віденців бундючними, навіть нудний німецький орднунг тут приємний. Усюди майже стерильна чистота, автобуси з’являються хвилина в хвилину за розкладом, пасажири метро притримують перед тобою двері та ще й посміхаються. Між іншим, віденці дуже тактовно підкреслюють, що вони не німці, а австрійці. Й привітні вони не лише з обов’язку. Коли ми під дощем марно шукали таксі, почули «Ді Українер!». Це Ліза Роозен, адміністратор нашого готелю, впізнала нас і безкоштовно підвезла власним авто.

А один випадок довго не зможу забути. Зовсім не знайомі люди, літнє подружжя Зої та Міхаеля Рутпертів, подарували нам свої квитки до Віденської опери зі словами: «Дай вам Боже на вашому Майдані!» – так це прозвучало в перекладі Марка й Олеся. Щоб якось віддячити, ми почали гарячково порпатися у своїх сувенірах. Але пан Міхаель на це: «Ні, прошу, нічого не треба. Я в боргу перед вами». Й він розповів, як у 1943 році в містечку Тетерів на Київщині українські лікарі врятували його, 18-річного, від ампутації ніг. А він тоді був ворогом…

І хоча п’ять днів у Відні – це несправедливо мало, все ж моя дитяча мрія здійснилася. Та вже в Києві, блукаючи Інтернетом, я надибала на сайт агентства ЄС «Єв робарометр», де й дізналася, що Австрія – чемпіон Європи з ксенофобії.

Як дістатися
Літаком: «Київ – Відень – Київ» (2850 грн). У дорозі 2 год.

Потягом: «Київ – Чоп», причіпний вагон «Київ – Відень – Київ» (1604 грн). У дорозі 34 год.
Енциклопедія кави

Еспресо – чорна міцна кава, подається зі склянкою води.
Тюркішер – чорна міцна кава по-турецькому, готується в джезві.
Шлагоберс – чорна міцна кава зі звичайними вершками.
Фарісеєр – чорна міцна кава зі збитими вершками й ромом.
Айншпенер – велика чашка неміцної кави зі збитими вершками.
Кайзермеланж – чорна міцна кава з яєчним жовтком та коньяком.
Браунер – велика чашка кави з молоком.
Кофеінфраєр кафе – кава без кофеїну.
Філіжанка кави в кав’ярні – € 5–7, в барі за шинквасом – € 4–5.
Родзинки Відня

Собор Святого Стефана – душа міста. Від романської базиліки 1147 року залишилися Язичницькі вежі й Велетневі ворота. Філігранні шпилі, неф, хори, бокові каплиці та вишукане склепіння – рання готика.

Академія мистецтв – велике зібрання творів Яна Вермеєра, Альбрехта Дюрера, Ганса Гольбейна, Пітера Пауля Рубенса. Триптих Ієроніма Босха «Страшний суд» – найбільш жахні образи християнського мистецтва.

Віденський хор хлопчиків, заснований у 1498 році імператором Максиміліаном І, виступає щонеділі та на церковні свята в палацовій церкві 1296 року Бургкапелле. Замовлення квитків – за три місяці.

Густав Клімт – твори цього найвидатнішого представника віденського модерну можна побачити на фасаді будинку «Сецессіон», у розписах художньо-історичного музею, фресках університету. Найкращі картини – в зібранні Бельведеру.
Австрия: Вена   
  • 179
  • 1
  • 2
В избранное ответить

Обсуждение последний ответ 28 мая 2009

Задайте вопрос про город местным жителям и путешественникам,
уже побывавшим в нем
задать вопрос